Безпека в інтернеті

Опубліковано: Середа, 31 березня 2021

Безпека в інтернеті

 Комунікація у віртуальному просторі має свої особливості. Так, інформаційно-комунікаційні технології є важливим інструментом у житті дітей під час здобуття освіти, соціалізації, самореалізації. Водночас, безконтрольне та безвідповідальне їх використання містить ризики для здоров’я, розвитку та благополуччям дітей, зокрема:

контактні ризики (сексуальнї експлуатації та зловживання, домагання для сексуальних цілей («грумінг», розбещення), онлайн-вербування дітей для вчинення злочинів, участь у екстремістських політичних чи релігійних рухах або для цілей торгівлі людьми);

ризики контенту (принизливе та стереотипне зображення та надмірна сексуалізація жінок та дітей; зображення та популяризація насильства та нанесення собі ушкоджень, зокрема, самогубств; принизливі, дискримінаційні або расистські вирази або заклик до такої поведінки; реклама, контент для дорослих);

ризики поведінки (залякування, переслідування та інші форми утисків, розповсюдження без отримання згоди сексуальних зображень, шантаж, висловлювання ненависті, хакерство, азартні ігри, незаконне завантаження або інші порушення прав інтелектуальної власності, комерційна експлуатація);

ризики для здоров’я (надмірне використання призводить до позбавлення сну та фізичної шкода).

Всі перераховані вище ризики не є вичерпними, постійно оновлюються та здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя дитини.

Так, одними з розваг серед підлітків в соціальних мережах, що, зокрема за умови відсутності компетентностей безпечної поведінки в цифровому просторі, можуть призвести до непоправної шкоди здоров’ю та життю дитини, стали Інтернет-челенджі та «групи смерті».

Челендж (англ. Challenge) – жанр інтернет-роликів, в яких блогер виконує завдання на відеокамеру і розміщує його в мережі, а потім пропонує повторити завдання своєму знайомому або необмеженому колу користувачів. Саме слово челендж зазвичай перекладається як «виклик» у контексті словосполучення «кинути виклик».

Найбільш небезпечними останнім часом стали челенджі:

«вогняний челендж» (Fire challenge);

«падіння в стрибку» (Tripping jump challenge);

«проломити-череп-челендж» (Skull-breaker challenge);

«отруєння капсулами для прання» (Tide pods challenge);

«суїцидальний челендж Момо»;

«удушення/непритомність/втрата свідомості» (Choking/fainting/pass-out challenge);

«контрольована задуха» (Вlackout challenge);

«вибух розетки» (Outlet Challenge);

«вистрибни з автомобіля» (Drake «In My Feelings»);

«я без свідомості» (Pass out prank, Shocking games) тощо.

Вірусний характер поширення цих челенджів дозволяє їм швидко розповсюджуватись та продовжувати існувати, незважаючи на смертельну небезпеку. Служби технічного обслуговування та контролю за контентом популярних соціальних мереж не завжди вчасно виявляють та блокують контент, що закликає до небезпечних дій. Однак кожен користувач, помітивши контент, який може загрожувати життю та безпеці інших, може звернутися до адміністрації сайту зі скаргою, і врятувати комусь життя.

З огляду на сказане, необхідно формувати компетентності дітей, батьків https://nus.org.ua/articles/ne-ignoruvaty-i-ne-zaboronyaty-yak-zahystyty-ditej-vid-kiberbulingu/   (Як захистити дітей від кібербулінгу) та педагогічних працівників https://nus.org.ua/articles/7-porad-dlya-vchyteliv-pro-onlajn-bezpeku-ditej/ (7 порад для вчителів, як навчити учнів безпечної поведінки в інтернеті) щодо безпечної поведінки в цифровому просторі та потенційної небезпеки безвідповідального ставлення до використання мережі Інтернет, суспільну культуру нетерпимого ставлення до порушення прав, свобод, безпеки дитини взагалі та в цифровому середовищі зокрема, критичне мислення під час сприйняття інформації та вчити правилам інформаційної гігієни, щоб запобігти впливу подібних ризиків та потраплянню дітей в небезпечні ситуації.

Найбільшої уваги щодо профілактики потребують підлітки (12-17 років), оскільки це етап активного формування самооцінки, інтересів, моральних уявлень, соціальних установок та потреби в спілкуванні з однолітками. Підліток прагне отримати новий досвід та яскраві емоції, дізнатися, на що він здатний та усім продемонструвати свою винятковість, а соціальні мережі стають для нього платформою для отримання визнання та самоствердження. Однак, несформована психіка, емоційна нестабільність через великий потік інформації, можливі соціальні невдачі та бажання втекти від реальних проблем, вимушена ізоляція під час карантину знижують критичність підлітків до обраних ними способів поведінки. Підлітки в силу вікових особливостей намагаються відокремитись від батьків, відійти у бік і знайти себе. Якщо ж це не вдається, підлітки починають втрачати інтерес до життя, не даючи собі можливості знаходити інші варіанти розв’язання проблеми. Такі підлітки є найбільш вразливою групою для небезпечних челенджів та «груп смерті».

   Під час організації профілактичних заходів варто врахувати зворотній ефект інформування з метою попередження – поширення інформації зростає пропорційно заходам, спрямованим на її видалення або попередження розповсюдження. Тому під час змістовного наповнення та організації профілактичних заходів не варто детально зосереджуватись на суті самих ризиків цифрового середовища, зокрема суті небезпечних челенджів, щоб уповільнити таку закономірність, а сконцентрувати увагу на можливих наслідках для здоров’я та життя, на відповідальному ставленні до поведінки в цифровому просторі, критичному осмисленні та сприйнятті інформації, правилах інформаційної гігієни, а також інформуванні щодо можливостей отримати допомогу практичних психологів у критичних ситуаціях, в тому числі анонімно.

Безпечна поведінка в цифровому середовищі включає в себе сукупність знань, умінь та цінностей щодо:

1) прав людей (зокрема права в цифровому середовищі); https://rm.coe.int/leam-about-your-rights-in-a-digital-environment-ukr/1680a052c2?fbclid=IwAR2UGBLFuoZQiclj-wq22Z7jcrEKfmOtSZDHdJg-lUUAiGYRxZetawTkAbU

2) електронної участі (участь у прийнятті рішень); https://betterinternetcentre.org/wp-content/uploads/2018/01/Chernykh-Online-safety_ukr-53-56.pdf 

3) збереження здоров’я під час роботи з цифровими пристроями;

4) механізмів захисту прав, що порушуються в Інтернеті, а також способів отримати допомогу (див.: Керівництво із соціально-педагогічного супроводу формування безпечної поведінки підлітків в Інтернеті. Навчально-методичний посібник/Черних О. – Київ, 2017. https://osvita-omr.gov.ua/wp-content/uploads/2019/01/Формування-безп-інтернету.pdf  ). Рекомендуємо під час змістовного наповнення та організації профілактичних заходів орієнтуватись на зазначені складові для всебічного формування відповідної компетентності.

    Додаткову інформацію, зокрема розробки уроків, можна знайти на сайті Міністерства освіти і науки України в розділі «Безпека дітей в Інтернеті». https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilna-osvita/vihovna-robota-ta-zahist-prav-ditini/bezpeka-ditej-v-interneti

Позитивне спілкування між родиною та закладом освіти сприяє попередженню потрапляння дітей в небезпечні ситуації, в тому числі в цифровому середовищі, та вчасному виявленню таких ситуацій і реагуванню. Таке спілкування позитивно впливає на всіх учасників освітнього процесу. Зокрема, залучення батьків до освітнього процесу сприяє їхній обізнаності щодо необхідної допомоги та підтримки їхній дитині, цінності своєї участі в освітньому процесі, а також впливає на ступінь і якість участі батьків в навчанні своїх дітей вдома. Таке залучення позитивно впливає на академічну успішність, рівень мотивації дітей до навчання, поведінку, ставлення до домашніх завдань та закладу освіти в цілому. А також сприяє обізнаності педагогічних працівників щодо потреб дитини та особливостей родинного середовища, що є цінною інформацією для організації освітнього процесу у найкращий для дитини спосіб.

Позитивне спілкування між батьками та педагогічними працівниками необхідне для побудови партнерських взаємовідносин між закладом освіти та родиною. Таке спілкування є основою для всіх інших форм участі родини в освітньому процесі. Повідомлення батькам переважно поганих новини про успішність дітей та їх поведінку, ніж про успіхи та визнання їх досягнень, перешкоджає залученню батьків, змушуючи їх відчувати свою неефективність та неспроможність допомогти своїм дітям.

Для залучення батьків та їх інформування заклад освіти може використовувати дошки оголошень для батьків, оголошення на вході в заклад освіти, телефонний зв’язок, електронну пошту, сайт закладу освіти, месенджери тощо.

 

Для комунікації з батьками щодо безпечної поведінки дитини в цифровому середовищі важливо зосередити увагу на таких порадах:

говорити з дитиною про безпеку в Інтернеті та допомагати розвивати критичне мислення, вчити робити аргументований вибір та нести відповідальність за його результати. Проста заборона використання ґаджетів може призвести до втрати довіри дитини до дорослого та приховування нею своїх захоплень. Найперше варто говорити, пояснювати, формувати культуру використання Інтернету в повсякденному житті;

будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною щодо використання технологій: підтримувати спілкування, давати поради. Дитина має знати, що дорослий поруч і готовий допомогти;  разом з дитиною переглядати матеріали на її улюблених веб-сайтах та грати в її улюблені Інтернет-ігри. Це допоможе краще зрозуміти інтереси дитини, її захоплення та причини такого вибору. Також це може стати приводом для невимушеного початку розмови про безпеку в Інтернеті;  формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового середовища, розвивати цифрові, соціальні й емоційні навичкиhttps://nus.org.ua/view/emotsijnyj-rozvytok-ditej-yak-batky-mozhut-dopomogty-i-ne-nashkodyty/, такі як: повага, емпатія, критичне мислення https://nus.org.ua/articles/krytyka-tse-dobre-yak-poyasnyty-dityam-shho-take-krytychne-myslennya-i-yak-nym-korystuvatys/, відповідальна поведінка та психологічна стійкість; підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір і бути відповідальним за нього, вчити моделям поведінки із негативним досвідом в Інтернеті;  заохочувати користуватись ґаджетами в зонах видимості дорослих. Це допоможе тримати під контролем, з ким ваша дитина контактує в Інтернеті через телефон, планшет, смарт-телевізор, ігрову приставку та інші пристрої, підключені до Інтернету;  встановлювати часові межі користування ґаджетами, щоб балансувати час, проведений в режимі онлайн та флайн;  контролювати додатки, ігри, веб-сайти та соціальні мережі, якими користується дитина, та їх відповідність віку дитини;  вчитись встановлювати на ґаджети дитини батьківський контроль, вимикати можливість спілкування або обміну повідомленнями в онлайн-чатах та функцію «поділитися розташуванням» у налаштуваннях додатків чи ігор, оскільки це може наразити дитину на небезпеку у вигляді небажаного контакту чи розкрити її фізичне місце розташування;  перевіряти налаштування приватності в іграх та соціальних мережах, якими користується дитина, наявності в її профілі ввімкнених налаштувань приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів; наявності в її профілі ввімкнених налаштувань приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів; використовувати доступні технології для налаштування батьківського контролю на пристроях, які можуть обмежувати шкідливий контент, контролювати дії дитини та обмежувати чи блокувати час користування підключеними до Інтернету пристроями або окремі функції (наприклад, камери, покупки через мобільні додатки); бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та апетиту. Спостерігати, як дитина будує контакти зі світом: якщо більше сидить у ґаджетах, замкнута й не може описати свій стан; не знаходить слова, щоби розповісти про свої почуття та проведений день; якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї; слухає депресивну, параноїдальну музику; має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має інтересу в очах – у такому разі треба звертатися до фахівців і знати, куди звернутися за додатковою порадою та підтримкою, а також повідомляти дитині, куди вона може у разі потреби звернутись по допомогу. Важливо рахуватися з почуттями підлітка і не заперечувати їх, треба легалізувати ці почуття і дати дитині зрозуміти, що її приймають і про це можна говорити у родині. У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства чи експлуатації, вербування чи маніпуляцій в цифровому просторі, варто одразу звернутись до Національної поліції України https://ticket.cyberpolice.gov.ua та надіслати повідомлення про правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України .

Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами телефонів:

1) Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав дитин (Пн – Пт з 12:00 до 16:00):

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних);

16 111 (безкоштовно з мобільних).

2) Онлайн консультація для підлітків в Teenergizer. https://teenergizer.org/consultations/

3) Чат-бот у Telegram https://t.me/kiberpes_bot і Viber https://chats.viber.com/kiberpes  допоможе дізнатись, куди звертатись за допомогою.

Також важливо, щоб учасники освітнього процесу були поінформовані про те, які саме послуги в сфері психологічного забезпечення освітнього процесу та в якому порядку вони можуть отримати, в тому числі дистанційно. Відповідну інформацію варто розмістити на сайті закладу освіти.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв із операційною системою Windows 10 можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть з меню Пуск в розділ «Облікові записи користувачів»;

2) у категорії «Сім’я та інші користувачі» натисніть «Додати члена сім’ї»;

3) операційна система на вибір запропонує створити профіль для дитини або дорослого;

4) обравши відповідний пункт, введіть адресу електронної пошти. Для підтвердження адреси зайдіть в папку вхідних повідомлень електронної пошти.

Важливо: операційна система не дозволить активувати «батьківський контроль» для локального облікового запису. Створіть новий профіль для кожного користувача, якого належить контролювати.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв з операційною системою Android можна за такою послідовністю дій:

1) відкрийте програму «Play Маркет»;

2) у лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «меню» і виберіть «Установки» – «Батьківський контроль».

3) увімкніть означену функцію.

4) обмежте доступ до налаштувань «батьківського контролю», встановивши PIN-код.

5) встановіть такі фільтри: «Додатки, ігри, фільми і серіали. Виберіть максимально допустиме вікове обмеження для контенту», «Музика і книги. Забороніть завантаження і покупку контенту для дорослих».

Важливо: «батьківський контроль» діє тільки на тому пристрої, де ви його налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову виконавши наведені вище інструкції.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв «iPhone», «iPad», «iPod touch» можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть в меню «Налаштування» – «Основні» – «Обмеження».

2) покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити обмеження».

3) створіть пароль функції «Обмеження». Код-пароль обмежень необхідний для зміни налаштувань або відключення обмежень.

 

Крім того, на сайтах підтримки від виробників можна отримати додаткову інформацію щодо принципів роботи та точного налаштування функції «батьківського контролю» та за посиланням. https://support.google.com/googleplay/answer/1075738?hl=uk

 

 

 

Поради батькам.Взаємодія з дитиною.

Опубліковано: Понеділок, 01 лютого 2021

Діти мають ті ж права, що і дорослі. Однак, деякі права мають особливе

значення для них – вони відображають потреби дітей у спеціальному захисті

та увазі, їх вразливість та різницю між дитячим і дорослим життям. Для того,

щоб підкреслити це, інтереси дитини у всіх видах діяльності ставляться вище

інтересів дорослих та держави.

Міжнародне законодавство щодо захисту прав дитини:

– Женевська декларація прав дитини, 1924 р.

- Декларація прав дитини, 1959 р.

- Конвенція ООН про права дитини, 1989 р.

– Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку

дітей, 1990 р.

– Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини, щодо

торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, 2000 р.

– Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо

жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації

Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності,

ратифікований Україною у 2004 р.

– Конвенція МОП № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації

найгірших форм дитячої праці, ратифікована Україною у 2000 р.

– Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р.

– Європейська соціальна хартія, переглянута у 1996 р.

– Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність, CEД № 185 2001 р.

– Конвенція Ради Європи про протидію торгівлі людьми, СЕД № 197,

2005 р.

– Конвенція Ради Європи про захист дітей від експлуатації і знущань сексуального характеру, СЕД №201, 2007 р.

– Програма Ради Європи «Будуємо Європу заради дітей та з дітьми».

– Керівні принципи Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини, 2010 р.

– Стокгольмська декларація та план дій проти КСЕД, 1996 р.

– Йокогамські глобальні зобов’язання, 2001 р.

– Декларація про запобігання та зупинення сексуальної експлуатації дітей

та підлітків Ріо-де-Жанейро, 2008 р.

 

Національне законодавство щодо захисту прав дітей:

- Конституція України, 1996 р.

- Закон «Про охорону дитинства», 2001 р.

- Закон «Про освіту», 1991 р.

– Національна програма «Діти України», 1996 р.

– Кримінальний кодекс України, 2001 р.

– Сімейний кодекс України, 2002 р.

– Кодекс Законів про працю України, 1971 р.

– Закон України про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи

у справах дітей, 1995 р.

– Закон України «Про охорону дитинства», 2001 р.

– Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб

у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та

відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, 2009 р.

– Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх

справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони

здоров’я України про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його

вчинення, 2014 р.

- Законі України Про запобігання та протидію домашньому насильству 2017

 

Батьки далеко не завжди можуть показати дитині своє прийняття. Адже його необхідно демонструвати. Саме тому дуже необхідно навчитися говорити «мовою прийняття», не використовуючи негативних установок.

       Ознаки мови прийняття.

   Оцінка вчинку, а не особистості, похвала, комплімент, ласкаві слова, підтримка, вираження зацікавленості, порівняння з самим собою, схвалення, згода, позитивні тілесні контакти, посмішка, контакт очей, доброзичливі інтонації, емоційне долучення, заохочення, вираження своїх почуттів, відображення почуттів дитини.

       Ознаки мови неприйняття.

   Відмова від пояснень, негативна оцінка особистості, порівняння не на краще, зауваження щодо невідповідності батьківським очікуванням, ігнорування, команди, накази, акцентування на невдачі, образа, погрожування, покарання, жорстока міміка, загрозливі пози, негативна інтонація.

Сьогодні є очевидною нагальна потреба у вста­новленні партнерської взаємодії з дітьми та молоддю для розв'язання проблем їхнього особистісного та громадського розвитку.

Важливе місце в цій роботі належить родинам ді­тей, де вони і мають отримати перший досвід парт­нерських стосунків.

Партнерство — це узгоджена співпраця кількох сторін і пошук рішень з визначеними спільними метою, завданнями та обсягом робіт кожного з пар­тнерів. У партнерстві важливо об'єднати різні інте­реси та завдання в єдине рішення, прийнятне для всіх партнерів.

Для партнерства потрібні спільні спрямовані зу­силля з обох боків — як з боку молоді, так і з боку дорослих. Особливо актуальною є зміна негативного ставлення стосовно дітей та молоді та врахування їх­ньої думки в процесі прийняття сімейних рішень.

Залежно від характеру стосунків, які складають­ся між батьками і дітьми, спеціалісти визначають два основні типи сім'ї—домінаторна (тоталітарна) і пар­тнерська (демократична).

Стилі батьківського виховання

(За Маккобі і Мартін)

 

Стиль батьківської поведінки

Рівень контролю і теплоти

Характеристика дій батьків

Авторитетний — спосіб дій батьків, який відрізняється твердим контролем за дітьми; водночас батьки заохочують спілкування та обговорення в сімейному колі правил поведінки, встановлених для дитини

Високий рівень контролю. Теплі стосунки

1. Визнають і заохочують автономію своїх дітей. 2. Відкриті для спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог у розумних межах. 3. Діти чудово адаптовані: впевнені у собі, у них розвинуті самоконтроль і соціальні навички, вони добре вчаться в школі й наділені високою самооцінкою

Авторитарний — спосіб дій батьків, який відрізняється підкоренням своєї поведінки жорстким правилам і нав'язуванням цих правил дітям, а також відлученням дітей від процесу прийняття рішень

Високий рівень контролю. Холодні стосунки

1. Віддають накази і чекають, що вони будуть чітко виконані. 2. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги і правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них. 3. їхні діти, як правило, замкнуті, боязливі, дратівливі: дівчатка переважно залишаються пасивними і залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопчики можуть стати агресивними

 

Ліберальний — спосіб дій батьків, який відрізняється майже абсолютною відсутністю контролю за дітьми за добрих, теплих стосунків із ними

Низький рівень контролю. Теплі стосунки

1. Слабко чи зовсім не регламентують поведінку дітей; безумовна батьківська любов. 2. Відкриті для спілкування з дітьми, однак комунікація переважно спрямована від дитини до батьків; батьки не встановлюють якихось обмежень. 3. Діти схильні до непокори та агресивності; при сторонніх поводяться неадекватно й імпульсивно, невимогливі до себе; в окремих випадках діти стають активними, рішучими, творчими людьми

Індиферентний — спосіб дії батьків, характерний відсутністю інтересу до виконання батьківських обов'язків

Низький рівень контролю. Холодні стосунки

І. Не встановлюють для дітей жодних обмежень; байдужі до власних дітей. 2. Закриті для спілкування; через свої проблеми в них не залишається часу на виховання дітей. 3. Якщо байдужість батьків поєднана з ворожістю, дитина дає волю своїм найбільш руйнівним імпульсам і схильна до деліквентної (узалежненої) поведінки

 

   Головне не допускати порушення прав дитини та кривдити дитину.    

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

Рекомендації учасникам освітнього процесу з протидіі булінгу

Опубліковано: П'ятниця, 29 січня 2021

Рекомендації для вчителів з протидії булінгу

Змінювати ситуацію у навчальному закладі може спеціально розроблена система психолого-педагогічних дій, яка має враховувати два основних змістовних напрями: роботу з потенційними агресорами (педагоги, батьки, школярі) та роботу з потенційними жертвами (ті ж групи).

          Основними результатами проведення профілактичної роботи з попередження насилля у школі є формування безпечного середовища, тобто таких умов, за яких максимально знижено вплив факторів, які провокують насилля, та до мінімуму зведена потреба прояву агресії любого виду. Досягти  цього можливо лише спільними зусиллями усього педагогічного колективу.

         Педагогічні заходи, які ефективно зарекомендували себе у подоланні проявів насилля у навчальному закладі:

  1. Заявлена позиція учителів має найважливіше значення у психологічному відношенні. Допомога педагогів полягає у створенні умов, коли учні самостійно розробляють власні ритуали по подоланню та обмеженню агресії.
  2. Про випадок насилля  у школі мають бути поінформовані усі – як учителі, так і учні. Школа повинна знати усі подробиці інциденту та супутні обставини, знати імена учасників. Насильникам стає зрозуміло,  що результатом їхніх дій є їх ізоляція від колективу, що певні факти насилля недопустимі. Розголос імен учасників та всебічне висвітлення інцидентів допомагає дітям відчути, де, за поняттями педагогів та батьків, пролягає межа дозволеного.
  3. З агресивними дітьми та підлітками необхідно проводити бесіди, корекційну роботу. У них повинна залишатися можливість інтеграції у шкільне життя.
  4. Розширення професійної самосвідомості педагога, формування здатності дивитися на процес збоку та готовність до змін і інновацій, спрямованих на подолання проблем навчального процесу, профілактику насилля у школі.

Алгоритм роботи для спеціалістів, які зіштовхнулися з булінгом в дитячому середовищі
1. Назвати явище і для дітей, і для дорослих.

Потрібно зрозуміти, хто готовий взяти на себе відповідальність за припинення цієї справи. Ознака того, що готовий - якраз і є готовність назвати цькування цькуванням.
        Далі, той дорослий, хто взяв на себе відповідальність, повинен поговорити з групою, в якій відбувається цькування і НАЗВАТИ явище групі.

Якщо не називаєте все своїм ім'ям, всі будуть робити вигляд, що нічого особливого не відбувається.

Ніяких «У Саші не ладиться з однокласниками».

Ми говоримо:

«Коли дитину навмисно доводять до сліз, систематично дражнять, коли відбирають, ховають, псують її речі, коли її штовхають, щипають, б'ють, обзивають, підкреслено ігнорують - це називається цькування. Це насильство. Булінг»

Діти досить часто не усвідомлюють, що саме роблять. У них в голові це називається «ми його дражнимо», або «ми так граємо», або «ми його не любимо». Вони повинні дізнатися від дорослого, що коли вони роблять так і так, це називається ось так і це - неприпустимо.

Буває, необхідно описати ситуацію з точки зору жертви.
Часто це треба робити і для педагогів (часто від педагога можна  почути  «Подумаєш, діти завжди один одного дражнять»).

Можна запропонувати уявити собі: «Ось ви приходите на роботу. Ніхто не вітається, всі відвертаються. Ви йдете по коридору - ззаду смішки і шепіт. Ви приходите на педраду, сідайте. Тут же всі, хто сидить поруч встають і демонстративно відсідають подалі. Ви починаєте контрольну - і бачити, що заздалегідь записане на дошці завдання хтось стер. Ви хочете зазирнути в свій щоденник - його немає на місці. Пізніше ви знаходите його в кутку туалету, зі слідами ніг на сторінках. Одного разу ви зриваєтеся і кричите, вас тут же викликають до директора і вичитують за неприпустиму поведінку. Ви намагаєтеся поскаржитися і чуєте у відповідь: «Потрібно вміти знаходити спільну мову з колегами!» Ваше самопочуття? Як довго ви зможете це витримати?

  1. Дати однозначну оцінку.

«Люди можуть бути дуже різними вони можуть подобатися один одному більше або менше, але це не привід для насильства. Люди на те й люди, що вони здатні навчитися бути разом і працювати разом без того, щоб .... Навіть якщо вони дуже-дуже різні і хтось комусь здається зовсім неправильним».

Можна навести приклади, що нам може здаватися неправильним в інших людях: зовнішність, національність, реакції, захоплення.

Навести приклади, як одна і та ж якість в різні часи і в різних групах оцінювалася по-різному. Звичайно, все це вийде, тільки якщо сам дорослий так щиро вважає. 
3. Визначити булінг як проблему групи.

При виясненні що, хто, як … ви почуєте: «А чого він? А ми нічого ... а це не я » і все в такому дусі. Зрозуміло, що толку від обговорення в такому ключі не буде.

Тому не треба його вести. Не треба сперечатися про факти, з'ясовувати, що саме «він», хто саме що і т. д.

Потрібно позначити цькування - як хворобу ГРУПИ.

Так і сказати: «Є хвороби, які вражають не людей, а групи, класи, компанії. Ось якщо людина не миє руки, вона може підхопити інфекцію і захворіти. А якщо група не стежить за чистотою відносин, вона теж може захворіти - насильством. Це дуже сумно, це всім шкідливо і погано. І давайте разом терміново лікуватися, щоб у нас був здоровий, дружний клас».

Це дозволить насильникам зберегти обличчя і навіть надасть їм можливість хоча б спробувати приміряти роль конструктивного лідера.

І, що особливо важливо, це знімає протиставлення між жертвами-насильниками-свідками. Всі в одному човні, загальна проблема, давайте разом вирішувати.

З дітьми старшого віку можна подивитися і обговорити фільм «Опудало». З маленькими - «Гидке каченя».

  1. Активізувати моральне почуття і сформулювати вибір.

Результат не буде міцним, якщо діти просто прогнутися під формальні вимоги вчителя. Завдання - вивести їх зі «стайного» азарту в усвідомлену позицію, включити моральну оцінку того, що відбувається.

Можна запропонувати дітям оцінити, яким є їхній внесок у хворобу класу під назвою «насильство».

Припустимо 1 бал - це «я ніколи в цьому не беру участь», 2 бали - «я іноді це роблю, але потім шкодую», 3 бали – «цькував і буду цькувати, це здорово». Нехай всі одночасно покажуть на пальцях - скільки балів вони поставили б собі? 

У цьому місці ні в якому разі не можна намагатися викрити когось. Навпаки, потрібно сказати: «Яка я рада, у мене від серця відлягло. Ніхто з вас не вважає, що цькувати - це добре і правильно.  Це чудово, значить, нам буде неважко вилікувати свій клас». Так моральна оцінка цькування стає не зовнішньою, нав'язаною дорослим, її дають самі діти.

Якщо група дуже загрузла в задоволенні від насильства, конфронтація може бути більш жорсткою.

Можна знову ж таки використати прийом з «гидким каченям». Нагадавши дітям той уривок, в якому описано цькування.

Сказати приблизно наступне: «Зазвичай, читаючи цю казку, ми думаємо про головного героя, про каченя. Нам його шкода, ми за нього переживаємо. Але зараз я хочу, щоб ми подумали про ось цих курей і качок. З каченям-то все потім буде добре, воно полетить з лебедями. А вони? Вони так і залишаться злими, нездатними ні співчувати, ні літати.

Коли в класі виникає схожа ситуація, кожному доводиться визначитися: хто він є в цій історії.  «Серед вас є бажаючі бути злими індиками і курми? Який ваш вибір?».

Цей же прийом може допомогти батькам усвідомити, що якщо цькують не їхню дитини, а навпаки, це теж дуже серйозно. Їх діти знаходяться в ролі злих курей, а такі ролі присихають так міцно, що починають міняти особистість. Вони цього хочуть для своїх дітей?

  1. Сформулювати позитивні правила життя в групі і укласти контракт.

До цих пір мова йшла про те, як не треба. Помилкою було б зупинитися на цьому, тому що, заборонивши дітям колишні способи реагування і не давши інших, ми провокуємо стрес, розгубленість і повернення до старого.

Момент, коли колишня, «погана» групова динаміка перервана, розкрутка її згубної спіралі припинена, найкраще, щоб запустити динаміку нову. І це важливо робити разом.

Досить просто разом з дітьми сформулювати правила життя в групі.

Наприклад:

  • У нас ніхто не з'ясовує стосунки кулаками.
  • У нас не ображають один одного.
  • У нас не дивляться спокійно, якщо двоє б'ються - їх розбороняють.

Але занадто багато і складно не треба, принаймні для початку. Правила виписуються на великому аркуші і за них всі голосують. Ще краще щоб кожен поставив підпис, що зобов'язується їх виконувати. Цей прийом називається «укладення контракту», він прекрасно працює.

Якщо правила хтось порушує, йому можуть просто мовчки вказати на плакат з його власним підписом.

  1. Моніторинг і підтримка позитивних змін.

Це дуже важливо. Дуже важливо щоб дорослий (дорослі), який взявся «розрулювати» ситуацію, не залишав групу. Він повинен регулярно питати, як справи, що вдається, що важко, чим допомогти. Можна зробити "лічильник одужання", яку-небудь посудину або дошку, куди кожен, кому сьогодні дісталося або хто бачив щось, що було схоже на насильство, може покласти камінчик або увіткнути кнопку. За кількістю камінців визначається, чи гарний сьогодні був день, краще на цьому тижні, ніж минулого і т. д.

Можна ставити спектаклі, складати казки і робити колажі про «хроніку одужання», зробити «графік температури» і т. д.

Суть в тому, що група постійно отримує щирий інтерес від авторитетного дорослого і як і раніше вважає перемогу над цькуванням своїм спільною справою.

  1. Гармонізувати ієрархію.

Ось тепер пора думати про популярність. Про те, щоб кожен мав визнання в чомусь своєму, міг пред'явити себе групі, бути корисним і цінним в ній.

Свята, конкурси, огляди талантів, походи, експедиції, ігри на командоутворення - арсенал багатий. Чим довше групі належить прожити в цьому складі, тим цей етап важливіший.

Ознака гармонійної груповий ієрархії - відсутність жорстко закріплених ролей, гнучке перетікання ролей: в цій ситуації лідером стає той, в тій - інший. Один краще всіх малює, інший забиває голи, третій придумує ігри. Чим більше різноманітної і осмисленої діяльності, тим здоровіша група.

Ну, це вже з серії «зовсім добре». Навіть якщо так не виходить, досить мирного, спокійного співіснування, а реалізовуватися діти можуть в інших місцях.

У разі виникнення насильства в освітній установі помилковою є думка, що треба попрацювати з дітьми, щоб вони змінилися.

Принципово важливо співробітникам розуміти, що їм також необхідно змінюватися, змінювати систему пріоритетів, цінностей, може бути, стиль взаємодії, систему заохочень і покарань, організувати нові види діяльності дітей, разом з ними розробляти правила співжиття, що забезпечують безпеку всім (і жертвам і переслідувачам і співробітникам).

 

Рекомендації для учнів з протидії булінгу

ЯК ВПОРАТИСЯ З СИТУАЦІЄЮ САМОСТІЙНО(ПОРАДИ УЧНЕВІ)

  • Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
  • Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
  • Стримуйте гнів і злість. Адже це - саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
  • Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
  • Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким

ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і

припинити насилля. Зберігай спокій.

     Розкажи дорослому, якому ти довіряєш, про те, що трапилося, або повідом дорослим про це анонімно

    Поговори про це зі своїми братами чи сестрами, або з друзями, щоб тобі не здавалося, що ти самотній.

  • Зателефонуй на «гарячу лінію»

 

 

Всесвітній День дитини

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020

Щорічно 20 листопада відзначається Всесвітній день дитини, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1954 році. Це світле свято насамперед створене для привернення уваги громадськості до актуальних проблем дітей, адже вони – найбільш незахищений і вразливий прошарок населення.   Щорічно на честь знаменної дати в більшості країн проходить велика кількість благодійних акцій та заходів, які спрямовані на підвищення рівня добробуту дітей, захисту їхніх прав, усвідомленості населення щодо наявних проблем.

            З цієї нагоди у нашій школі відбулися  різноманітні заходи та спортивні змагання .  Діти різного віку говорили про права дитини, співали і змагалися у майстерності володіння м’ячем. Учні початкової школи долучилися до акції «Весела долонька» та виставки дитячих малюнків. Організовано інформаційний відеодайджест «Права дитини».

   

  

  

 

Дочірні категорії